Чого не забороняє закон, те забороняє сором.

Як на мене, то юридичні документи хоч як важливі, та не можуть врахувати всього. Адже смисл існування законів у тому, щоб регулювати правові відносини в суспільстві. І для таких цілей юридичні закони й слугують. Та ніхто не скасовував законів моральних, і саме ними ми керуємось у щоденному житті. Існує думка про те, що юридичні закони ґрунтуються також на моральних, але передбачають конкретне покарання за їх порушення через систему державних установ. За порушення моралі карають по-іншому. Зрозуміло, насамперед за законами совісті. От і виходить, що інколи те, що не забороняє закон, те забороняє зробити сором. Наприклад, у п'єсі О. Коломійця "Дикий Ангел" син головного героя Петро, засоромлений батьком, вирішує піти з керівної посади. Ні, закон цього не диктував, на папері все було начебто в порядку: проект майбутньої будівлі підписаний, затверджений не тільки ним. Та сором за бездумний вчинок змусив судити себе за законом совісті. За приклад можна також вважати історію двох сестер та їхньої матері, що жили поряд з нами. Коли мати помирала, то заповідала продати свою хату одній з дочок. Усі тоді спочатку дивувалися, чому їй самій, а не разом із сестрою. Та мати добре знала своїх дітей, і це показало життя. Продавши батьківську хату, дівчинка віддала половину грошей сестрі. Не за законом, а по совісті, бо інакше б не змогла, сором було й від людей, і від своєї совісті. Отож і виходить: чого не забороняє закон, те забороняє зробити сором.